середа, 27 квітня 2016 р.


В читальному залі Соснівської міської бібліотеки було оформлено книжкову виставку «Набат і біль Чорнобиля», на якій були представлені документальні, фактографічні та ілюстровані матеріали з цієї теми. Також в ході зустрічі користувачам бібліотеки було продемонстровано документальний фільм про подвиг  пожежників Чорнобиля, які   першими в ту жахливу пекельну ніч стали на захист своєї зем­лі.



 

неділя, 17 квітня 2016 р.

До 30-річчя від дня аварії на Чорнобильській АЕС (1986)


 

В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогади про які пронизують серце гострим болем. Одна з них – найбільша техногенна радіоекологічна катастрофа XX ст. – аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Трагедія, в епіцентрі якої опинилась Україна, стала ознакою і виміром людського горя, людської долі, людського життя.

Біблійна зірка Полин, що впала тоді на нашу землю, надовго отруїла не лише наші хліб, воду, повітря, а й нашу кров. Відтоді збігло три десятки років, проте Чорнобиль і досі залишається незагоєною раною, що ятрить пам'ять та не забувається.

Як відомо, 26 квітня 1986 року о 1 годині 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблока при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока.

Під час випробувань турбогенератора, що вперше проводилися на діючій атомній станції, фахівці перевели реактор у аварійний режим і намагалися визначити можливості більш повного використання енергії генератора для власних потреб реактора.

Струсонуло цілим світом

В Страхоліссі перед світом

Брязнув дуб тисячолітній –

Охнула земля.

Тільки – пилу мертва хмарка,

Та ще крук зловтішно каркнув...

(«Сім» Б. Олійник)

Потоки високоактивної лави з розплавленого палива й графіту проникли до приміщення нижньої частини реактора. В результаті виникла надзвичайна ситуація, що вимагала термінових дій з усунення небезпеки. Із 192 т палива, що містилися в реакторі четвертого блока, близько 4% було викинуто в повітря протягом 10 днів. Викид у 50 млн кюрі радіоактивних нуклеїдів складався з йоду, цезію, стронцію, плутонію та деяких інших ізотопів.

Відомо, що період напіврозпаду, наприклад, такого радіоактивного елемента, як плутоній, становить 24 тис. років. Тому, аби ґрунт, забруднений радіацією, повернувся до нормального стану, потрібен саме такий строк.

У розсекречених депешах Комітету державної безпеки УРСР відзначається, що випробування проводилися «без офіційного узгодження з проектною організацією» і з численними порушеннями регламенту співробітниками станції. Унаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блока і машинного залу.

Рівень радіації відразу після аварії на території станції становив 20—25 мікрорентгенів на секунду, що більш ніж у тисячу разів перевищувало гранично допустимі норми.

У розташованому неподалік від ЧАЕС місті Прип'яті з населенням близько 50 тисяч чоловік рівень радіації досяг 4-14 мікрорентгенів на секунду і перевищив допустиму для населеного пункту позначку теж більш ніж у тисячу разів.

Першими виниклу пожежу почали гасити підрозділи пожежної частини атомної станції. Через певний час прибули загони пожежної охорони з Прип'яті й інших міст Київської області. О 4.50 пожежа була локалізована, а о 6.35 – повністю ліквідована.

Через добу урядова комісія прийняла рішення про необхідність евакуації жителів прилеглих населених пунктів. Загалом було евакуйовано понад 100 тисяч осіб.

Для запобігання поширенню радіоактивного пилу в зруйнований реактор з вертольотів скидали суміш піску, брому і свинцю. До кінця 1986 року над зруйнованим реактором був побудований «саркофаг» – так званий об'єкт «Укриття».

Також виникла загроза радіоактивного зараження Дніпра, звідки одержувала воду вся східна частина України. Щоб не допустити змиву пилу в річку Прип'ять, яка впадає в Дніпро, літаки спеціально «розстрілювали» хмари над кількома областями, а вздовж річки були побудовані бетонні огорожі, що сьогодні перебувають у поганому стані.

Незважаючи на ці зусилля, через дві доби після аварії рівень радіації в місті Прип'яті перевищував норму для населеного пункту більш ніж у 115 тисяч разів, а в зоні реактора – у 110 тисяч разів.

Потужні повітряні потоки, що утворилися в чорнобильському регіоні, підхопили радіаційні хмари, і вони смертоносним вихором пронеслися над Україною, Білоруссю, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, після чого пішли в бік Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Нищівні дії чорнобильського ядерного смерчу простежувалися в усіх географічних напрямках: північному, північно-східному, південно-східному, південно-західному, західному. Вся Європа була забруднена радіаційними опадами, за винятком Іспанії та Португалії. Масштаби мали безмежний, міжконтинентальний характер.

Зловісні вибухи на четвертому реакторі викликали атомну бурю і поширили радіацію в різних напрямках і концентраціях. Чорнобильські викиди досягли Китаю, Японії, США та інших країн і залишили свій слід навіть в Антарктиді. Рівні радіоактивності на окремих територіях були неоднаковими, а поширена думка про пряму залежність ступеня радіаційної небезпеки від віддаленості Чорнобиля виявилася хибною. Адже рівні радіоактивного забруднення місцевості не завжди залежали від відстані до ЧАЕС. Безпосереднім джерелом підвищення радіоактивності був цезій-137, що не утворюється в природних умовах, а виникає в результаті атомних вибухів і в діючих ядерних реакторах.

Медичні, радіобіологічні, соціальні, історико-культурні та економічні проблеми, спричинені аварією на ЧАЕС, не мають аналогів у світовій історії. Чорнобиль можна порівняти хіба що з війною. Україна зазнала великих жертв і матеріальних збитків, було забруднено величезну територію, яка дорівнювала деяким європейським країнам. Від радіаційного впливу постраждали близько 2,6 млн. осіб, зокрема понад 600 тис. дітей. Після Чорнобильської катастрофи Україну було оголошено зоною екологічного лиха. З погляду радіаційного забруднення це рівнозначно наслідкам вибухів понад сотні атомних бомб, подібних до тих, що в серпні 1945 р. американські збройні сили скинули на японські міста Хіросіма і Нагасакі.

За даними Міжнародної програми Всесвітньої організації охорони здоров'я, у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи брало участь 800 тис. осіб, серед них – весь персонал Чорнобильської АЕС. Загалом в Україні від Чорнобильської катастрофи постраждало понад 3 мли. осіб, майже 90 тис. були переселені із забруднених територій.

У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було задіяно 40 міністерств і відомств колишнього Радянського Союзу. Вартість консервації четвертого енергоблока і будівництва об'єкта «Укриття» становила 6 млрд. доларів.

У великому секреті трималася інформація про аварію у Чорнобилі та про можливі її наслідки, про рівень радіації, небезпечний для життя людини. Засоби масової інформації запевняли громадян, що все під контролем, що населенню нічого не загрожує.

Коли чутки про справжній стан речей стали розповсюджуватись з неймовірною швидкістю, людей охопила паніка. Вони не знали, як уникнути наслідків того страшного вибуху. Ніхто не поспішав давати їм пояснення. А на вулиці була квітуча весна і ніяких ознак біди.

Перше офіційне повідомлення про Чорнобильську трагедію в пресі з'явилося 30 квітня в «Правде». «Від Ради Міністрів. Як уже повідомлялося на Чорнобильській атомній електростанції... сталася аварія... що призвела до певного витоку радіоактивних речовин... На даний момент радіаційну обстановку на електростанції та прилеглій місцевості стабілізовано...».

Друге повідомлення з'явилося 2 травня. Ще коротше. «Радіоактивність на території селища й у селищі електростанції зменшилася в півтора-два рази. Ведеться робота з дезактивації...». Це мало заспокоїти – ще трішки, мовляв, і все повернеться до норми.

Замітка 3 травня. «ЦРУ США, розвідслужби деяких західних країн, передусім Англії, є головними джерелами дезінформації стосовно аварії на АЕС. Роздмухують антирадянську істерію».

Прес-конференція в МЗС СРСР 7 травня – через десять днів після аварії. Повідомлення Б. Щербини, голови Урядової комісії з розслідування аварії, заступника Голови Ради Міністрів СРСР: «За результатами систематичного контролю радіоактивного забруднення місцевості на території Української, Молдавської, Білоруської PCP рівень радіації не перевищив норм радіаційної безпеки, установлених МАГАТЕ й Міністерством охорони здоров'я СРСР».

«Жахлива аварія супроводжувалася не менш жахливою брехнею. Оскільки в матеріалах МАГATE повідомлялося, що дозиметри 2 травня реєстрували: на території ЧАЕС – близько 5000 мікрорентгенів, у Києві – 220, у Москві – 11, у Лондоні – 6...» – так оцінює перші дні трагедії відомий харківський журналіст і письменник Михайло Біденко.

Трагедія збіглась у часі зі зламом тоталітарної системи Радянського Союзу. Прикро, але з самого початку і до 1991 р. дані про Чорнобильську катастрофу мали гриф секретності, який поширювався не лише на документи, а й на розповіді людей – учасників та свідків тих подій. На жаль, ще й сьогодні світова громадськість не має повного уявлення про всі аспекти катастрофи. Погляди на причини й наслідки аварії наших та іноземних спеціалістів різняться, багато питань залишилися спірними й до кінця не вирішеними. Навколо чорнобильських подій виникло чимало міфів, перекручень, домислів...

Лише після здобуття Україною державного суверенітету та прийняття у січні  1994 р. Закону «Про державну таємницю», який заборонив засекречування будь-яких відомостей про стан навколишнього природного середо
Чорнобильська катастрофа, що за рівнем радіаційної біди стала національною трагедією України, не має минулого часу. І хоча вибух на ЧАЕС – це не перша ядерна аварія у світі, та все ж за масштабами трагічності найбільша, та є надія, що цей гіркий досвід нікому не доведеться переймати.
вища та екологічні катастрофи, з’явилась реальна можливість зробити документи радянських органів державної безпеки та архівних установ щодо аварії на ЧАЕС відкритими для широкого кола.

понеділок, 11 квітня 2016 р.

7.04.2016
"Повертайтесь, будь ласка, живими"
- під таким гаслом в Соснівській міській бібліотеці пройшла година патріотичної поезії . Учасники читали вірші воїнів АТО, волонтерів, журналістів, очевидців трагічних воєнних подій.